Наталія Валевська: «Моя дитина для мене завжди буде найкращою, бо вона – моя донечка»

Не можеш знайти якісне та модне взуття? Тоді відкрий власний концепт-стор! Саме так і зробила Наталія Валевська, колишній перекладач, а нині – успішна бізнес-леді та турботлива мама. Наталчина донечка – найбільша її гордість і мотиватор, що надихає жінку на нові досягення та звершення. Як гармонійно поєднати успішну кар'єру і щасливе материнство? Наталія Валевська відкриває власний рецепт жіночого щастя.

Наталя, ви – власниця концептуального взуттєвого магазину ShoeShoe. Чому ви вирішили займатись саме цим бізнесом?

У цей бізнес я потрапила випадково. У 2008 році я працювала перекладачем – писала про цінні папери. На той момент я також активно користувалась Живим Журналом, який був досить популярним. Одного дня мені набридло писати в ЖЖ про своє життя і я вирішила зробити його тематичним блогом. Перший цікавий матеріал, на який натрапила, був про взуття. Я переосмислила його, переписала своїми словами. Потім щодня публікувала у блозі щось нове про взуття. У цій темі я, чесно кажучи, тоді не дуже розбиралась, працювала більше як журналіст.

Тієї ж весни переді мною постала проблема, де купити гумові чоботи. У магазинах міста не знайшла, тому вирішила привезти із США. Купила 8 пар і, коли їх доставили, сфотографувала і виклала фото в блог. За три дні розкупили все, крім двох пар, які залишила собі. Далі все пішло по цій же схемі: я привозила взуття, його міряли і забирали в мене вдома. Так тривало протягом двох років. Коли я народила доньку, візити великої кількості людей стали недоречними. Тому влітку 2010 року ми відкрили власний магазин.

Яке позиціонування вашого концепт-стору? В чому його особливість?

З самого початку особливістю магазину було те, що в ньому продавалось взуття, представлене лише кількома розмірами, іноді тільки одним. Для багатьох клієнтів важливо, щоб ні в кого більше не було такого взуття, як у них. Також підбір брендів: до нас потрапляють такі, в яких особлива філософія чи оригінальний зовнішній вигляд. Іноді особисте знайомство з дизайнером відіграє велику роль. Позиціонуємо себе як магазин оригінального взуття з привабливим співвідношенням ціни та якості. Перед тим, як купувати взуття, я обов’язково міряю його на предмет зручності.

Ваш улюблений бренд і чому?

Найрідніший для мене – JEFFREY CAMPBELL . Джеффрі – дизайнер, який може придумати і використати абсолютно шалені принти або нереальну за законами анатомії колодку. Він експериментує в усіх напрямках. Близький мені ще й тому, що я була першою, хто популяризував цей бренд в Києві. Крім того, я знайома з Джеффрі вже кілька років, з ним приємно спілкуватися, тому це такий собі personal attachment, особиста прив’язаність до бренду.

Як ви почуваєте себе в ролі керівника? Що допомагає справлятись із відповідальністю?

Я б не назвала себе керівником у прямому значення слова – я працюю на рівні зі своїми співробітниками. Можу підмінити дівчат, коли їм треба у відпустку чи на вихідні. У такій схемі я почуваюся комфортно, і сподіваюся, вони так само почуваються під моїм керівництвом. Намагаюсь підтримувати дружні стосунки. З іншого боку, хочеться і чомусь їх навчити. Мені хотілося б думати, що мої співробітники ідуть від нас із певними знаннями та корисним досвідом.

Чи бували такі моменти, коли хотілось все кинути?

Бували, але, думаю, це притаманно кожному. Людські емоції не лінійні, вони рухаються по синусоїді. Є моменти, коли хочеться просто розчинитися в цьому проекті, тому що він улюблений, рідний, бо ти в ньому від початку, в кожному кроці, в кожній дії. З іншого боку, є періоди, коли все стає монотонним, від сезону до сезону, і хочеться просто щось змінити, але зовсім кинути – ніколи.

Розкажіть, як вам вдається зберігати життєві сили і енергію протягом робочого дня?

Треба добре харчуватися і добре спати. І не нервувати. Якщо першого досягти більш-менш можливо, то з другим трішки важче. Спокій приходить з часом. Спочатку я нервувала і хвилювалася за кожну деталь, кожну дрібницю, зараз все простіше. По-перше, частину обов’язків я можу делегувати, деякі речі треба просто відпустити, а проблеми сприймати як можливості, а не як перешкоди.

Яким чином ви мотивуєте себе на роботу в ситуаціях, коли нічого робити не хочеться?

Головна мотивація – моя донька. Якщо не хочеться працювати – я думаю про неї, її майбутнє. Хочеться бути для неї не просто прикладом, а реальною опорою. Дуже часто мене мотивують близькі люди: коли зовсім опускаються руки, я звертаюся до друзів і подруг за «поштовхом в плечі».

Сім’я та діти, як і кар’єра, – є важливими складовими життя кожної жінки. Як вам вдається поєднувати бізнес і материнство?

Коли немає вибору, то доводиться поєднувати. Зранку встаєш, годуєш дитину, одягаєш її і відводиш у дитсадок. Потім у тебе є час, щоб попрацювати, тому що ввечері дитину треба забрати. Так і поєднуєш. Інколи доводиться працювати вночі. Інколи – відправляти дитину до бабусь, які завжди раді бачити онуку.

Ваша робота передбачає пошук нових нішевих брендів взуття, тому ви часто буваєте у відрядженнях. Чи впливає така завантаженість на виховання дитини?

Раніше були випадки, коли ми брали доньку із собою в такі поїздки. І я вважаю, що для дитини побувати в різних країнах, пізнавати світ – дуже добре. Зараз я їжджу сама, але це відбувається не так часто, щоб якимось чином відображалось на вихованні малечі.

Кажуть, що кожна мама виховує своїх дітей так, як колись виховали її саму. Чи схожі ваші методи виховання на ті, які використовувала ваша мама?

Не завжди. У мене немає претензій до виховання, яке дали мені батьки. Однак можу сказати, що не всі їхні методи я схвалювала, і не все отримала, що хотілося б. Це я вже зараз розумію. Тому, ні, я не повторюю методів своїх батьків при вихованні власної дитини. Намагаюсь вчитись на особистому досвіді, читати цікаві психологічні доробки, використовувати досвід інших людей і комбінувати це. Хоча загалом методи схожі, бо я теж донька своєї мами.

Можливо, у вас є особливі методи виховання дитини?

Не можу сказати, що це щось особливе, але я завжди намагаюсь ставитись до дитини як до сформованої особистості. Дуже часто стикаюсь з тим, як дітей не сприймають серйозно. Навіть в сім’ях, де батьки освічені, вважається, що, поки дитина маленька, з нею можна не рахуватися. Я не згодна з таким підходом. Я намагаюсь вислухати все, що дитина хоче сказати, зважити на її думку, а потім прийняти рішення. Не задовольняти всі її примхи, але і не закривати дитині рота, коли вона хоче озвучити свої почуття і побажання в конкретній ситуації.

Діти – квіти життя, які іноді зводять з розуму. Як ви дієте в ситуаціях, коли дитина погано себе поводить?

Не так давно я відкрила для себе спосіб, який допомагає в ситуації, коли ледь не божеволієш. Це обійми. Моя донька має такий же запальний темперамент, як і я. І коли вона сердиться, найкраще допомагає не крик, не аргументи, а просто обійми. Мені здається, що всі ми десь недолюблені, і кожному хочеться таких проявів ніжності і тепла.

Намагаюсь частіше повторювати слова «Я тебе люблю, ти в мене найкраща». Це те, чого я не отримувала в дитинстві. Їх потрібно говорити, щоб дитина виросла з нормальною самооцінкою.

Діти – це радість і гордість батьків. Розкажіть про головні досягнення і успіхи вашої дитини.

Я не люблю, коли люди хвалять своїх дітей, тому намагаюсь не хвалити й свою. Моя дитина для мене завжди буде найкращою, бо вона – моя донечка.

Яким найголовнішим цінностям ви навчаєте свою доньку?

Очевидним: любові, доброті, взаєморозумінню, вмінню вислухати. Слухаючи її, я намагаюсь показати, що мене також потрібно слухати. Тому що через декілька років ми ввійдемо в період, коли донька вже не буде слухати маму з півслова. Тому закладаю такий фундамент зараз.

Також навчаю хорошій самооцінці. Я хочу, щоб моя донька виросла впевненою, що вона крута, і при цьому адекватно себе оцінювала.

Як ви ставитесь до жінок, які вважають, що дитина – це перешкода на шляху успішної кар’єри?

Це справа кожного. Якщо хтось вважає дитину перешкодою, нехай не народжує. Такі люди позбавляють себе речей, почуттів, радостей, яких не отримають ні в кар’єрі, ні в заробітках, ні в дозвіллі. Але вони ніколи про це не дізнаються, тому, певно, вони щасливі у власному вимірі.

Що для вас означає успіх? Які його складові?

Для мене успіх – це коли я задоволена тим, що роблю і як я це роблю, і коли така діяльність займає більшість мого часу. Тобто, щоб успіх приходив не раз у місяць, наприклад, а щоб це був перманентний стан. Щоб кожного дня робити те, що приносить задоволення, робити це добре і вдосконалюватися.

Що ви могли б порадити жінкам, які хочуть бути успішними в материнстві і в кар’єрі?

В мене є така собі «мамська» мантра, яку я намагаюсь часто повторювати. Вона звучить: «не переживай». Це працює в материнстві, бо коли жінка тільки народжує дитину, починає одразу за все хвилюватися. Якщо відкинути переживання, материнство дається природно, само по собі. Так само і в поєднанні материнства і бізнесу. Чим більше перейматись, істерично братися за декілька справ одразу, намагатися всюди встигнути, тим менше в тебе вийде. Треба просто виробити в собі тверезий підхід і правильно розставити пріоритети.

(с) Марина Корчака